Поняття про особистість та її психологічну структуру

Предыдущая12345678910111213141516Следующая

Поняття особистості людини є центральним для багатьох галузей знань. Особистість людини вивчають філософія, соціологія, психологія, педагогіка, психіатрія тощо. Такий широкий інтерес до цього утворення говорить, з одного боку, про його складність, а з іншого – про важливість у системі гуманітарного знання.

Особистість людини цікавить психолога з точки зору наявності чи відсутності певних психічних утворень, їх відповідності віковим нормам, та можливості їх корекції у випадку невідповідності віковим стандартам.Особистість людини - це перш за все соціальна якість людини. Її формування можливе лише у взаємодії з собі подібними, у соціумі, у діяльності. Для розуміння сутності особистості необхідно розглянути два ряди явищ. Перший ряд: людина – індивід – особистість – індивідуальність. Другий ряд обумовлений складністю життєвого світу особистості. Саме у цьому світі і виділяють ряд: зовнішній (предметний) світ – соціальний світ – внутрішній світ.

У понятті «людина» зафіксована родова належність цієї істоти до роду людського, або до виду людини розумної, Homo sapiens. У цьому понятті відображаються особливості анатомічної будови, фізіологічних функцій та способу життя. Це поняття поєднує новонародженого, звичайну дорослу людину, видатного генія і навіть ідіота. Ми легко відрізняємо цю істоту у будь-якому віці від інших живих істот.

Кожна людина народжується на світ індивідом. Індивід – це щось окреме, особливе, індивідуальне. У цьому понятті відображаються індивідуальні, своєрідні особливості анатомічної будови, фізіологічних функції та способу життя. Ми всі люди, але кожен з нас має своєрідні особливості зовнішнього вигляду, кольору очей, форми обличчя, носа, рота та ін. Усе це зовні відрізняє нас один від одного. Народжуючись на світ індивідом, людина живе і діє у певному соціальному та історичному просторі. Саме система соціального життя забезпечує набуття індивідом соціальної якості. Для становлення особистості індивід має привласнити систему соціальних відносин, а саме систему економічних, політичних та ідеологічних відносин. Людина є активно діючою істотою. Система відносин, у яких живе людина, нею самою ж і створюється. А звідси висновок, що людина сама створює систему соціальних відносин, а потім їх привласнює. Так вона стає особистістю і сама себе формує.

Особистістю називається соціальна істота, яка живе у суспільстві і є активним діячем цього суспільства.Крім соціальної обумовленості, особистість має історичну обумовленість. Кожна особистість привласнює історичні особливості, у яких вона живе. Так, людина ХІХ століття не мала потреби дивитися телевізор, бо не було телебачення. Сьогодні кожна людина, кожна особистість обов’язково переглядає новини, концерти, шоу, що пропонують різноманітні канали сучасного телебачення. Так особистість набуває соціально-історичної сутності.



Усі люди живуть у цілком визначеному соціальному середовищі, зазнають впливу одних і тих самих соціальних відносин та привласнюють їх. Незважаючи на це, люди відрізняються своїми психологічними особливостями і не тотожні один одному. Привласнюючи систему соціальних відносин, людина відбирає з них лише ті, що їй цікаві, відповідають її внутрішньому світу. Одні привласнює, інші – не сприймає. Все це є підґрунтям індивідуальності. Своєрідне поєднання особистісних властивостей називається індивідуальністю.Кожна людина, кожна особистість своєрідна у своїй індивідуальності.

Другий ряд, що визначає особистість людини – це життєвий світ, а точніше їх система. У цій системі виділяють зовнішній світ, соціальний світ та внутрішній світ. Кожна людина, кожна особистість одночасно перебуває у цих світах, один може перетворювати, інші створювати.

Зовнішній, або предметний світ, – це світ природи, науки, техніки, практики, доцільної діяльності. Це світ пізнання і практичної чи теоретичної (наукової) діяльності людини. Людина пізнає закони природи, створює технічні проекти. Тут усе потребує доведень або практичної перевірки з точки зору корисності для людини. У цьому світі ціняться лише ті знання, що можуть бути подані у доступному для розуміння вигляді, а також можуть бути передані іншим людям. У такому випадку вони стають частиною загального досвіду. Це світ законів природи, техніки, діяльності. Присутність людини не змінює закони природи. Так, процес фотосинтезу у зеленому листку рослин відбувається завжди, коли на нього падає промінь сонця. І для цього процесу байдуже - присутня тут людина чи ні. Людина може лише пізнати закони і користуватися ними. Це світ об’єктних відносин. У них немає нічого особистого.

Соціальний світ – це світ, у який людина входить за допомогою предметної діяльності. Одиницею цієї діяльності є предметна доцільна дія. Людина має або володіти нею, або оволодіти. Таким чином, взаємодія людини із зовнішнім (предметним) світом – це становлення діяльності і розвиток людини як суб’єкта предметної діяльності. У процесі цього розвитку відбувається формування операційних механізмів психіки. Це означає, що людина оволодіває способами дій, зафіксованими у сукупному людському досвіді. З цієї точки зору розвиток людини як суб’єкта предметної діяльності пов’язаний з привласненням соціально-історичного досвіду, тобто інтеріоризацією способів дії, що раніше належали іншим людям. Після завершення навчання інтеріоризовані способи дії включаються у предметну діяльність, тобто екстеріоризуються. Це дає можливість накопичувати досвід, виробляти нові способи дії. Тепер людина одночасно стає суб’єктом пізнання і свідомості.

Оволодіння різноманітними способами дії приводить до узагальнення психічних діяльностей. Останні регулюють предметні дії і діяльності. Здібності є узагальненими психічними діяльностями. Вони дають можливість людині оволодівати і новими предметними діяльностями, і новими психічними діяльностями.

Взаємодія людини з предметним світом пов’язана з необхідністю залучення інших людей, необхідністю їх взаємодії.

Багатогранність і складність відносин із предметним світом доповнюються системою відносин з іншими людьми. Сутність особистості людини можна зрозуміти через визначення її місця у соціумі, системі відносин у суспільстві з іншими людьми. Розглядаючи людину через призму предметної діяльності і системи відносин з іншими людьми, ми одержуємо не окрему людину, не окрему особистість, а організовану множину людей, соціум, суспільство.

Таким чином, саме людина створює соціум, або соціальний світ. Предметна діяльність у зовнішньому світі забезпечує зміни у ньому та у внутрішньому світі самої людини. Тому вихідним моментом при розгляді особистості людини має бути її соціальний статус, її місце у системі взаємовідносин з іншими людьми, у суспільстві.

Структуроюназивають сукупність елементів, що складають ціле. Говорячи про структуру особистості людини, ми маємо на увазі елементи структури особистості. Оскільки особистість людини є надзвичайно складним утворенням, то таким самим складним є завдання визначення структури. До сьогодні існує величезна кількість підходів і теорій структури, але відсутня єдина загальновизнана концепція структури особистості.Однією з проблем структури особистості людини є співвідношення біологічного й соціального. Людина - істота біологічна, вид Homo sapiens. Це означає, що вона має певну біологічну організацію: анатомічну будову, фізіологічні функції, генний апарат, ендокринну систему і т. ін. Уся сукупність біологічних особливостей складає пудгрунтя формування індивідуально - психологічних особливостей. Усе біологічне у людині існує як соціально обумовлене. Індивідуальність особистості людини зберігає у собі відбиток біологічних, природних особливостей. У процесі взаємодії з системою соціальних відносин вони набувають соціальності та існують у єдності і не можуть розглядатись як самостійні складові цілісної системи. Складові елементи структури особистості несуть на собі відбиток як природного, так і соціального. Тому доцільніше розглядати саме їх вплив на структурні утворення особистості людини.

К.К. Платонов розглядає особистість людини як струк­турно - динамічну систему. У цьому підході особистість є складною системою, що постійно розвивається, змінює склад компонентів та зв’язки між ними. Він вводить термін «підструктура» особистості. До підструктур можуть входити включені всі відомі властивості особистості. У структурі особистості людини К.К. Платонов виділяє чотири основні та дві накладені підструктури. До основних підструктур він відносить: спрямованість, досвід, психічні процеси, психо­фізіологічні особливості. До накладених – здібності і характер.

1. Спрямованість – це сукупність мотивів, що визначають напрямок діяльності людини. Мотиви як внутрішні спонукальні сили до діяльності поділяються на усвідомлені та неусвідомлені. До усвідомлених мотивів відносять ті мотиви, що визначають стрижневе підґрунтя особистості, а саме: інтереси, світогляд, переконання, мрії, ідеали. Серед неусвідомлених мотивів найбільш вивченим є установка. Вчення про установку започаткував видатний грузинський психолог Д.М. Узнадзе (1886 –1950 рр.). Уста­нов­кою називають внутрішню готовність людини певним чином виконати діяльність. Так, студентам пропонували визначити тонкі запахи у запропонованій рідині. Чим тільки не пахла дистильована вода у чисто вимитих пробірках? Спочатку була зроблена установка: знайти запах. Діє установка і у навчанні. Якщо студент навчається «для заліку», то після нього все швидко забувається. Якщо є установка, що «це потрібно у майбутньому», то навчальний зміст запам’ятовується міцно і надовго.Спрямованість формується практично системою соціальної взаємодії. Вона найбільш соціально обумовлена і є результатом навчання і виховання, найбільш динамічна, легко може змінюватися з плином часу.

2. Досвід людини. Він формується у процесі взаємодії з предметним світом і поєднує знання, уміння та навички. Ця підструктура має соціально - біологічну обумовленість. Соціального у ній більше, ніж біологічного. Біологічним тут є здорова нервова система (і, зазвичай, психіка), що забезпечує нормальну взаємодію з предметним світом і оволодіння предметною діяльністю. Досвід змінюється протягом життя.

3. Психічні процеси. Сюди входять особливості пізна­вальних та емоційно - вольових процесів. Ця підструктура особистості людини має біосоціальну обумовленість. Біологічного у ній більше, ніж соціального. Малодинамічна.

4. Психофізіологічні особливості. До них відносять особливості анатомічної будови, особливості фізіологічних функцій, тип вищої нервової діяльності, тип темпераменту, вікові особливості, статеві особливості, патологічні особливості. Вони мають біологічну обумовленість. Соціальне практично відсутнє. Ця підструктура найбільш стійка і практично не змінюється протягом життя.

Розглянуті підструктури є основними, бо вони визначають формування накладених підструктур.Здібності, як ми вже зазначали, є узагальненими психічними діяльностями, що визначають оволодіння новими практичними діями чи діяльностями. Саме здібності визначають включеність особистості у систему культурно-історичних відносин суспільства.Характер є неповторним поєднанням властивостей особистості, що виявляються у діяльності і типових способах поведінки. Про характер людини можна говорити на підґрунті системи відносин, а саме: до діяльності, до інших людей, до себе, до речей.

Український психолог В.Ф. Моргун застосував діяльнісний підхід для розроблення періодизації всього життя людини. Він виділив 5 вікових періодів дорослості з відповідними провідними типами діяльності.

1. Період юності (19 – 23 роки). Провідним у цьому віці є професійне та загальнолюдське самовизначення.

2. Період молодості (24 – 30 років). Провідний тип діяльності – трудова діяльність в обраній галузі.

3. Період розквіту особистості (31 – 40 років). Провідним є вдосконалення творчості у діяльності.

4. Зрілий вік (41 – 55, 60 років). Провідна діяльність – діє наставництво.

5. Старший вік (55, 60 і більше). Провідна діяльність – спілкування та спогади.


7431184400915417.html
7431254994267635.html
    PR.RU™